Робота в Ізраїлі

Знаєте, як воно зазвичай буває в житті — ти ніби все плануєш, будуєш собі схеми, куди підеш і ким станеш, а доля штовхає тебе в зовсім інший бік. І з часом озираєшся й розумієш, що тут усі так живуть за непередбачуваним сценарієм, у дусі спонтанності.

Я вивчився на медбрата. Звучить солідно, так? Допомога людям, стабільна робота, сім’я задоволена, друзі кивають: “молодець, це надійно”. Спростовувати це я не маю наміру, тому що робота в медицині дійсно забезпечує певну стабільність. Світову кризу 2008 року я не відчув, бо люди не перестають хворіти і не молодіють, ці природні фактори приводять людей до медичних закладів. Хтось раніше звертається до лікаря, хтось пізніше — це зрозуміле явище. Але це життя і цього не змінити. Але підсвідомо мене не залишало відчуття, що я йду якимось неправильним і не своїм шляхом. Наче я випадково звернув і пішов не тією дорогою, і просто йду, бо так треба. Я намагався переконати себе, що все окей. Робота як робота. Але коли уявляв, що мені доведеться займатися цим найближчі років двадцять, накочувалося відчуття безвиході з присмаком депресії. Це не страх, а якась порожнеча з нульовим задоволенням від своєї роботи. І це, як на мене, найвірніший сигнал, що треба щось міняти, навіть якщо не знаєш, що саме.

Але одного разу трапляється спонтанне знайомство, яке не просто стало можливістю щось змінити в житті, а мене просто вирвали з моєї буденності й запустили в зовсім іншому напрямку, який також пов’язаний з медициною, але з елементами творчості та більш “лікарським” підходом до пацієнтів. З’явилося відчуття значущості для людей, мої зусилля почали оцінювати зовсім інакше, на новому місці я відчув себе собою, а не легко замінною ланкою системи. Я спробував себе на цій новій роботі, і в момент, коли стало ясно, що ця робота в мене гарно йде, я без жодного жалю залишив свою попередню професію в минулому.

Але якою б улюбленою не була робота, завжди існують негативні моменти, моменти розчарувань. Завжди в будь-якому напрямку є свої злети й падіння, свої невдачі. Кожна людина, що рухається кар’єрними сходами, набиває собі певну кількість ґуль. І колектив ми не обираємо, нам доводиться уживатися з ним, як із зведеними братами чи сестрами. А щойно ваші професійні навички доходять до напівавтоматизму, “відполіровуються” часом, і ви починаєте витрачати менше часу на досягнення певного результату, роботодавець починає цим користуватися — ви отримуєте більше навантаження за коротші часові строки.

Коли я тільки приїхав до Ізраїлю, на початку двохтисячних, я періодично чув від різних людей фразу, що в цій країні “відпочивають тільки в транспорті”. Дуже змішані почуття викликала в мене ця фраза, і напрошувалась думка: “куди я потрапив”. Коли я почав працювати, прийшло усвідомлення, що це гірка правда. І справді, роботодавець іноді навантажує завданнями так, що під час роботи іноді не залишається вільної хвилини. Але людський організм — це унікальна машина, яка адаптується до будь-яких умов. З часом ми звикаємо до всього — до несприятливих умов, до екстремального клімату, до будь-якого навантаження. Розуміння цього приходить у той момент, коли раптом змінюється розпорядок дня. Я ловлю себе на думці, що щось не так, чогось не вистачає, адже я звик бігти, не помічаючи нічого навколо та не дивлячись на годинник. Такі ситуації у мене траплялися неодноразово. По-перше, під час виходу у відпустку. По-друге, під час воєн, коли потік клієнтів зменшувався до мінімуму й було дуже незвично. Але найгірше це коли ця біганина продовжується під час відпустки за кордоном. “Бігом” дивитися визначні місця, “бігом” їсти, все поспіхом. І ти не можеш пояснити природу цього поспіху, бо ти наче нікуди й не поспішаєш. Але тіло звикло до цього скаженого ритму й дуже складно перебудуватися назад. Оце мене занесло в негативний бік… Але глобально я б сказав, що все добре, і я задоволений тим, як усе склалося.

Був у мене колись період, коли я хотів піти з медицини і працювати в зовсім іншому напрямку. Річ у тім, що я захоплююсь вебдизайном ще з початку 2000-х, а також обробкою графіки (Фотошоп, Лайтрум). І одного разу я зібрався серйозно працювати в цьому напрямку, але перспективи не вселили мені довіри, довелося залишити ці заняття на рівні хобі.

Якщо з якоїсь причини ви ще не вирішили, чим будете займатися в житті, або хочете кардинально змінити свій рід діяльності, або якщо ви тільки приїхали до Ізраїлю, обирайте той напрямок, від якого ви реально отримуватимете задоволення, від якого ви кайфуєте до поросячого вереску. І тільки цей вибір буде вдалим.