Ханука. Зимове свято в Ізраїлі та “Хаг ха-Хагім” у Хайфі

Щороку приблизно у грудні ізраїльська зима робить особливий поворот. Вона не стає холоднішою (у більшості міст усього +12–+18), не починає засипати снігом і не перетворює вулиці на новорічні листівки — але все одно з’являється дуже впізнаваний настрій. Це навіть не один святковий день, а цілий сезон. І починається він із Хануки. Якщо чесно, я завжди вважав Хануку доволі спокійним святом. Немає важких заборон, як на Йом-Кіпур. Немає генеральних прибирань, як перед Песахом. Немає нескінченного готування, як на Шавуот або Рош га-Шана. Ханука значно м’якша. Це свято не вимагає від людини якихось дій, а лише пропонує їй світло — у прямому та символічному сенсі. Звідси традиція запалювання свічок, прикрашання вулиць вогниками, і загалом відчувається тепла атмосфера. Щоб відчути це свято, не потрібно бути релігійним — достатньо жити в Ізраїлі й просто вийти ввечері на вулицю.

Ханука триває вісім днів. І кожного вечора відбувається одна проста дія — запалювання ханукії. Це свічник для дев’яти свічок, у якому вісім свічок для восьми днів, а дев’ята — це шамаш, “службова” свічка. Навіть якщо людина не релігійна, вона майже напевно знає цей порядок, тому що його пояснюють усім і всюди: дітям у школах, дорослим у магазинах, на міських заходах.

Свічки вставляють зліва направо. У перший день одна свічка, у другий — дві, і так до восьми. А запалюють уже зправа наліво, починаючи з тієї, яку поставили останньою. Усе це запалюється від шамаша, який тримають у руці, а потім ставлять на місце. Традиція проста, але в сутінках вона створює справді красиву атмосферу. Коли йдеш вулицею ввечері, дивишся на вікна — і бачиш маленькі вогники. Іноді в простих скляних коробочках, іноді в металевих підставках, іноді — у пластикових “будиночках” від вітру. І це момент, коли все місто стає схожим на спокійний теплий колаж із маленьких вогнів.

Друга річ, без якої неможливо уявити Хануку, — це їжа. Але така їжа, від якої дієтологи плачуть, а всі інші радіють. Головні символи — суфганіот і латкес. Суфганіот — це пончики. У пекарнях вони з’являються не просто у великій кількості, а у якійсь космічній. Класичні — з джемом. Але ізраїльська фантазія на цьому не зупиняється: шоколадні, крем-брюле, фісташкові, карамельні, з подвійними начинками, з маршмелоу, политі білим шоколадом, з меренговими шапочками. Іноді здається, що кожна пекарня намагається перевершити сусідню, і це перетворюється на тихе змагання. Латкес — це картопляні деруни, смажені в олії. Їдять їх удома, у школах, у дитсадках. Подають з йогуртом, яблучним соусом або просто так. Звісно, гарячі й жирні. І якщо чесно — у гастрономічному сенсі це й є суть Хануки: олія, смажене, солодке, тепле.

Хоча свічки — це домашня частина свята, справжнє життя в ці дні відбувається на вулицях. Муніципалітети заздалегідь закуповують величезні металеві ханукії. Їх встановлюють у найвидніших місцях: на площах, біля супермаркетів, у парках, у торгових центрах, біля мерій, біля музеїв. Кожна така ханукія ввечері урочисто запалюється: музична програма, дитячий виступ, хтось із міської ради виголошує промову, шамаш піднімають на підіймачі й запалюють свічку.

Тель-Авів

Місто робить ставку на світло. Бульвари сяють гірляндами. На площі Рабіна встановлюють величезну ханукію. У Неве-Цедек проходять концерти. На узбережжі — виставки й світлові інсталяції. У музеях — вечірні програми. Усе яскраве, живе, молодіжне.

Єрусалим

Тут усе значно атмосферніше. Старе місто перетворюється на лабіринт вогнів: маленькі скляні ліхтарики з ханукальними свічками прямо в нішах будинків. Туристи йдуть вузькими вуличками, фотографують вікна, що світяться. Біля Стіни Плачу щовечора проходить офіційне запалювання великої ханукії — подія, яку транслюють на весь світ. Усе це змішано з зимовим повітрям Єрусалима — прохолодним, заспокійливим.

Інші міста

У Рішон-ле-Ціоні та Ашкелоні — дитячі фестивалі. У Нетанії — ярмарки. У Беер-Шеві — вистави в культурних центрах. Кожне місце додає свою ноту в загальний оркестр. Але найцікавіше починається в Хайфі.

Хайфа

Хайфа — місто, яке важко описати одним словом. Тут живуть євреї, християни та мусульмани майже в рівних частках, і кожен район має свій характер. Узимку це особливо помітно. На початку грудня з’являється різдвяна ілюмінація: ялинки, гірлянди, вогні в Німецькій колонії. Поруч — арабські райони зі своїми зимовими традиціями. І паралельно — єврейська Ханука. І коли все це збирається разом, починається те, заради чого в Хайфу їдуть з інших міст — фестиваль “Хаг ха-Хагім”.

Що таке “Хаг ха-Хагім”

Назва перекладається як “Свято свят”. І це справді великий міський фестиваль, який об’єднує три зимові свята з різних релігій: Ханука, Різдво та Раджаб. Фестиваль проходить у грудні, триває приблизно три тижні, а місце де відбувається фестиваль у Хайфі в цей період перетворюється на великий мультикультурний променад.

Обидва райони роблять настільки святковими, що навіть ті, хто не любить натовпи, зрештою приходять “просто подивитися”.

І найголовніше, є така атмосфера єдності. Можна йти вулицею, чути арабську мелодію, за хвилину — ханукальну пісню, ще через кілька кроків — різдвяні дзвіночки. Усе разом створює відчуття міста, у якому різні культури існують не поряд, а разом. Хайфа в ці дні ніби говорить сама за себе: “Так, ми різні, але в грудні ми святкуємо разом”. Цей період подобається людям тому що він дуже живий, справжній і теплий, попри зиму.

Домашня Ханука з теплим світлом свічок, пончиками та спокійними вечорами — це один настрій. А гучні вулиці, ярмарки, ілюмінація та величезні натовпи людей на “Хаг ха-Хагім” — зовсім інший, але вони ідеально поєднуються. Коли йдеш увечері Німецькою колонією, дивишся догори і бачиш Бахайські сади, підсвічені вогнями. Дивишся вздовж вулиці — гірлянди, музика, люди, запах їжі. І в якийсь момент розумієш, що це й є справжній грудень в Ізраїлі: святковий хаос на вулиці, атмосфера казкова і дуже багато світла.